четверг, 02 ноября 2017
Вот и лето прошло...(щось там далі, не пам"ятаю)...как небывало...
Оце то я не писала. чесно кажучи, мене не вистачає. Ліньки...Більше сиджу в ФБ, бо там родичі, якісь знайомі, певне коло цікавих мені людей, на які я підписана. Тож до дублів руки не доходять. Отож . літо пережили, вже майже і осінь. Атестація насунулась вже просто на голову -- а я вічно придумаю собі клопіт з заходами. Пережили черговий хеловін, якось спокійно, може навіть втомлено, але мені вже байдуже. Я справді старію, і хоч ідеї все ще народжуються в голові, втілювати їх самій, без помічників стає все трудніше. Та і час інший, те, що було цікаво колись, теперішнім дітям незрозуміле. Так що потихеньку гребуся...
Оце то я не писала. чесно кажучи, мене не вистачає. Ліньки...Більше сиджу в ФБ, бо там родичі, якісь знайомі, певне коло цікавих мені людей, на які я підписана. Тож до дублів руки не доходять. Отож . літо пережили, вже майже і осінь. Атестація насунулась вже просто на голову -- а я вічно придумаю собі клопіт з заходами. Пережили черговий хеловін, якось спокійно, може навіть втомлено, але мені вже байдуже. Я справді старію, і хоч ідеї все ще народжуються в голові, втілювати їх самій, без помічників стає все трудніше. Та і час інший, те, що було цікаво колись, теперішнім дітям незрозуміле. Так що потихеньку гребуся...
среда, 31 мая 2017
Якось так непомітно весна закінчилась. Багато було роботи, свят, клопотів -- але все позаду. оформила підсумкову виставку -- як завжди провозилася найдовше зі всіх. Завтра відкриємо, потім за 2 тижні закриємо, ще трохи діти поморочать мені голову -- і кінець роботі на цей навчальний рік. А наступний буде кошмарним, бо мене чекає атестація.
среда, 22 марта 2017
Сьогодні 22 березня раптом зробилося просто літо: +22 * вдень, а на вечір здійнявся сильний вітер і нагнав не просто дощ, а цілу ГРОЗУ. Дивина, хоча зважаючи на сьогоднішню погоду , закономірна. Отож перша гроза в цьому році. Справжня, з громом, з блискавками на все небо, з проливним дощем. Майже на голі дерева, але тішить, що все-таки бузок уже випустив листочки, і клен ясенолистий теж проклюнув свої квіточки. Так що може не буде неврожаю і голоду.
воскресенье, 25 декабря 2016
Колись мені спало на думку придумати замінник російському "Каждьій охотник....." . Тим більше, що мала прекрасну дитячу книжку Ігоря Калинця ("Книжка для Дзвінки"), де було в одній історії про кольори магічна фраза кольорів веселки : Чарівниця Осінь Жар-птицю Закликає Бабин Сад Фарбувати, Не можу сказати, що я на сто відсотків задоволеня цією фразою, але з того часу мене час від часу навідувала думка придумати щось краще. Потім я почула такий вислів : Чарівна Оксана Живе Знову Біля Старого Фонтана. Цей варіант мені сподобався більше, і часом я до нього подумки поверталася. Але недавно знов на мене насів літературно-шизоїдний настрій (це у мене трапляється на роботі після того, як я повиганяю дітей і завмираю над купами сміття, огризків, невилитої води, розкиданих олівців та пензликів)...Щоб це все не збирати, я починаю думати всілякі думки.... І от мене щось пройняло, я витягла обрізки листочків, які залишились від сніжинок, і почала просто записувати слова, які починаються літерами кольорів веселки. Спершу було туго, потім стали виникати окремі фрази на зразок "Чудова основа", або "Стара Фортеця", а потім "Остапа понесло...."
Ось результат моіх літературних гімнастик. Не все може високохудожнє, все ще в процесі, але мені просто цікаво так бавитись.
Чотири Олені Жолуді Збирали, Білкам Спини Фарбували.
Чудні Опеньки Жити Задумали Біля Старої Фортеці.
Часто Основу Життя Знає Бажане Старе Фото
Чекаєм Організаторів Живого Звуку .....(далі поки нема)
Часто Овечки Живуть За Безпечним Старим Фортом
Чаплі Озером Жваво Злітали, Гуляли (голубий, а не блакитний), Снідали Фруктами
Чистий Острів Жде Завзятих Бадьорих Садівників Фірми
Чому Оладки Жують Зайці — Бо Сильно Фірмові
Чорти Опівночі Жують Зів"ялі Банани Старого Франта
Чути Оплески Жвавих Звуків ........ .
Ну і ще щось придумається може потім
Ось результат моіх літературних гімнастик. Не все може високохудожнє, все ще в процесі, але мені просто цікаво так бавитись.
Чотири Олені Жолуді Збирали, Білкам Спини Фарбували.
Чудні Опеньки Жити Задумали Біля Старої Фортеці.
Часто Основу Життя Знає Бажане Старе Фото
Чекаєм Організаторів Живого Звуку .....(далі поки нема)
Часто Овечки Живуть За Безпечним Старим Фортом
Чаплі Озером Жваво Злітали, Гуляли (голубий, а не блакитний), Снідали Фруктами
Чистий Острів Жде Завзятих Бадьорих Садівників Фірми
Чому Оладки Жують Зайці — Бо Сильно Фірмові
Чорти Опівночі Жують Зів"ялі Банани Старого Франта
Чути Оплески Жвавих Звуків ........ .
Ну і ще щось придумається може потім
четверг, 06 октября 2016
Як я не зарікалася, що не дивитимусь серіали, а таки не встояла. Під впливом виходу чергового СтарТрека захотілось подивитись, з чого все починалось, тобто той самий перший старий серіал. І хоча Остап довбав мене, що я трачу час на єрунду, я подивилась. Потім він примусив мене дивитись "Сталевого алхіміка" (другу версію), і хоч я брикалась, все ж подивилась і мені сподобалось.(дуже). Потім з деякою перервою раптом вигулькнув "Самурай Х" . Найсмішніше, що я його повністю і не дивилася. А зараз як допалася!.... Правда, дивилася з японською озвучкою і рос. субтитрами, бо російський переклад, а ще псевдосамурайське (котяче) завивання в кожному бої мене просто виносило. Тепер мене понесло далі самурайськими анімешними стежками, і я перестану це дивитись, аж коли ті самураї полізуть через вуха. А поки що ...
понедельник, 12 сентября 2016
Поки бабця Нюня насолоджувалася життям на природі, з подачі Андрійка, при ідейному і реальному керівництві Ріти, за деяким втручанням Лесі ми зробили страшну диверсію : генеральний (хоча не повний та остаточний ) ремонт ванної кімнати : викинули ванну, встановили душовий піддон, умивальник, і поміняли унітаз. Сама б я це ніколи в житті не потягнула. Але разом ми змогли. І прогнозованим результатом (фу ти, який казенний вираз, просто з шкільної програми — ось він, наслідок курсів!) були бабціни сльози, хапання за серце, тремтіння рук-ніг і всіх "члонків тіла". І ще довгі-довгі причитання. Мені цього досить. Про свої страхи, сумніви, невпевненість, самоїдство я вже забула. А це довго не забуду. Ха-ха, але бабця ще не знає, що у неї замовлене комп"ютерне крісло!!!
Вересень -- літній місяць. Температура денна -- до 30 градусів. Правда вночі вже осінь. Цікаво, як буде далі. Ми живемо на порозі кліматичних змін. Колись наші діти розказуватимуть своїм внукам байки, "як колись була зима, і сніг, а влітку температура як піднімалася до 27, то це вже була нестерпна спека" і всяке таке інше.
вторник, 31 мая 2016
Прочитала гарну книгу : А. Кокотюха "Киїівські бомби". Це моє перше знайомство з автором, до цього я нічого його не читала, хоч чула його виступи, зустрічі і т.д. Приємне враження, прочитано з захопленням, переживала за героя, особливо в одному критичному місці. переживала, як він виплутається зі складної ситуації. Кінець просто порадував! Не сподівалась, що герой вчинить саме так, але це був ВЧИНОК, і найкраще, що можна було зробити.
Ура, я ще не розучилася читати нормальні книги!!
Ура, я ще не розучилася читати нормальні книги!!
21:09
Доступ к записи ограничен
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра
суббота, 06 февраля 2016
Остапчик у мене "Умирающий лебедь" . Але як він скучає по нормальній сестрі! Як йому не вистачає своєї людини, свого віку зі своєї сім"ї, з якою можна говорити про минуле, щось згадувати, ділитися думками, планами на майбутнє ... Нещасний самотній хлопчик...
суббота, 23 января 2016
Недавно подивилася кіно (нове) про Моісея і вихід ізраїльтян з Єгипту. Називається "Вихід. Царі і боги" реж. Рідлі Скотт. Про цй фільм писали щось не дуже добре, що він якийсь невдалий, і всяке таке. Що спецефекти перевершують гру , ну і таке інше. Мені він не видався таким поганим. Може і не найкращий, але і не поганий. Але одне цікаво : події 3-тисячолітньої давності трактують дуже по-сучасному, в чомусь намагаються дати сучасне пояснення подіям, керуються у вчинках сучасною мотивацією. І я собі думаю, що часу від тієї історії пройшло так багато, що сучасна людина (особливо коли намагається сама переказати цю історію) просто не може зрозуміти і прийняти події просто так. Вони занадто жорстокі, чи безглузді, чо незрозумілі. (я не торкаюся того питання, чи було це насправді в історії, бог з ним, мене цікавить історія як літературне джерело для екранізації).Моісей у фільмі сперечається з богом, кричить на нього, заперечує йому, критикує його дії. Хоча по історії мало би бути зовсім не так. Самі єгипетські напасті показані так, ніби бог просто демонструє свою могутність, але Моісея це лякає, він не згоден з такими методами переконування фараона. Це дуже по-сучасному. Давня людина не посміла би заперечити богу, що його дії негуманні, тим більше щодо ворога. Та й єгиптяни у фільмі якісь безвірки, ніхто не вірить у богів, не поклоняється їм щиро, всі тільки роблять вигляд, для простого люду. Між собою ведуть доволі цинічні розмови, зате не забувають про економічну вигоду і всякі сучасні штучки. Мені здається, сучасні люди, навіть митці не можуть вникнути в психологію давніх людей, які СПРАВДІ вірили в силу богів, у свою залежність від їх волі, в цьому не сумнівалися, не оспорювали. Тай самі євреї у фільмі не показані віруючими, там один Мойсей має якісь стосунки з богом. Коротше, на мою думку, непоганий фільм, є моменти ліричні, глибокі, є цікаві ходи (Моісей бачить бога як хлопчика), спецефекти не лізуть в очі так нарочито, тобто гарних моментів вистачає. Але нема епічності в цій оповіді, а вона мала би бути, бо це не психологічна драма, не шлях до істини одного героя, а драма народу і його тріумф.
Ще кілька кумедних деталей : Моісей вирішує боротися за визволення свого народу терористичними методами : Палить сади, нищить провіант, влаштовує в домах і зерносховищах пожежі і вибухи. На що фараон відповідає каральними акціями : показово страчує по сім"ї. Ще він говорить, що його такі дії мають змусити народ Єгипта змусити (!!!!) фараона відпустити євреїв. І десь ще говориться про те, що євреїв утискають, а вони мають користуватися тими ж правами(???!!!???), що ї єгиптяни. І сам фараон говорить щось про "мій народ". Так ніби він не був правителем, для якого (звичне діло), підданці просто пил під ногами. Коротше, сучасне кіно з сучасною мотивацією. Хоча для епічних історій не потрібна якась мотивація. Як в казках. Щось робиться, бо так! Без всяких пояснень. Так має бути і все.
Подивилася ще одне нове фантастичне кіно (у мене період запойного перегляду фільмів і мультів) "Сходження Юпітер" . Остап намагався дивитись разом зі мною, але не зміг. Сказав, що нудота, і втік. Я додивилася, бо мені було вже цікаво закінчити і добратись до розв"язки. Хоча згодна, фільм вийшов нудний. ні , навіть не те слво, не нудний (бо і динамічний, і всякі світи, і кораблі, і герої, все, що по сюжету положено, є ) може навіть і сюжет кращий, як в останніх Зоряних війнах. Але розказано так, що не хвилює, не може зачепити душу. І тут не допоможуть ні спецефекти, ні якісь інші технічні чудеса. А історію дивишся байдуже. Ага, героїню ледь не вбили, ага, тут вона збирається пожертвувати собою, ага, планета руйнується... ну і таке інше. Сидиш і позіхаєш. Не знаю, чия це вина, режисера, що не перейнявся історією, акторів, які не вміють грати... Щось таке. Потім я подумала, може це була спроба зробити альтернативу Зоряним війнам? ( тут теж і принцеси є, і космічні системи, і якась міжпланента гвардія з крилами (ГМО), царствуючі роди, інтриги, загроза Землі, ) тільки іскри нема тієї, яка оживляє сюжет.
Ще про мультики: дивилась Посіпак (Гидкого Я не змогла переглянути, хоч 2 рази намагалася. Ну не моє!). Кошмар перед Різдвом - на мою думку, гірше за Труп нареченої, але може через те, що вони весь час співають, а перекладачі весь час перекладають. Треба дивитись без перекладу. Ще якісь американські, але то не варте уваги. А уваги варте ось що : Пісня моря. Це франко- британсько-(чиєсь ще)-ірланське виробництво. У мене велика підозра, що цей фільм робили ті люди, що і Абатство Келлс. Прекрасна історія на основі ірланських міфів. Та ще й мальована! Варто подивитись. Ще прекрасна французька історія :Ернест і Селестіна (по франц. коміксах). І ще один симпатичний фільм "Вартовий Місяця" (Точніший переклад з фр. Охоронець, гвардієць Місяця). Мені сподобалося. Коротше, французів треба дивитися (І і обов"язково Мішеля Оссело).
Ще кілька кумедних деталей : Моісей вирішує боротися за визволення свого народу терористичними методами : Палить сади, нищить провіант, влаштовує в домах і зерносховищах пожежі і вибухи. На що фараон відповідає каральними акціями : показово страчує по сім"ї. Ще він говорить, що його такі дії мають змусити народ Єгипта змусити (!!!!) фараона відпустити євреїв. І десь ще говориться про те, що євреїв утискають, а вони мають користуватися тими ж правами(???!!!???), що ї єгиптяни. І сам фараон говорить щось про "мій народ". Так ніби він не був правителем, для якого (звичне діло), підданці просто пил під ногами. Коротше, сучасне кіно з сучасною мотивацією. Хоча для епічних історій не потрібна якась мотивація. Як в казках. Щось робиться, бо так! Без всяких пояснень. Так має бути і все.
Подивилася ще одне нове фантастичне кіно (у мене період запойного перегляду фільмів і мультів) "Сходження Юпітер" . Остап намагався дивитись разом зі мною, але не зміг. Сказав, що нудота, і втік. Я додивилася, бо мені було вже цікаво закінчити і добратись до розв"язки. Хоча згодна, фільм вийшов нудний. ні , навіть не те слво, не нудний (бо і динамічний, і всякі світи, і кораблі, і герої, все, що по сюжету положено, є ) може навіть і сюжет кращий, як в останніх Зоряних війнах. Але розказано так, що не хвилює, не може зачепити душу. І тут не допоможуть ні спецефекти, ні якісь інші технічні чудеса. А історію дивишся байдуже. Ага, героїню ледь не вбили, ага, тут вона збирається пожертвувати собою, ага, планета руйнується... ну і таке інше. Сидиш і позіхаєш. Не знаю, чия це вина, режисера, що не перейнявся історією, акторів, які не вміють грати... Щось таке. Потім я подумала, може це була спроба зробити альтернативу Зоряним війнам? ( тут теж і принцеси є, і космічні системи, і якась міжпланента гвардія з крилами (ГМО), царствуючі роди, інтриги, загроза Землі, ) тільки іскри нема тієї, яка оживляє сюжет.
Ще про мультики: дивилась Посіпак (Гидкого Я не змогла переглянути, хоч 2 рази намагалася. Ну не моє!). Кошмар перед Різдвом - на мою думку, гірше за Труп нареченої, але може через те, що вони весь час співають, а перекладачі весь час перекладають. Треба дивитись без перекладу. Ще якісь американські, але то не варте уваги. А уваги варте ось що : Пісня моря. Це франко- британсько-(чиєсь ще)-ірланське виробництво. У мене велика підозра, що цей фільм робили ті люди, що і Абатство Келлс. Прекрасна історія на основі ірланських міфів. Та ще й мальована! Варто подивитись. Ще прекрасна французька історія :Ернест і Селестіна (по франц. коміксах). І ще один симпатичний фільм "Вартовий Місяця" (Точніший переклад з фр. Охоронець, гвардієць Місяця). Мені сподобалося. Коротше, французів треба дивитися (І і обов"язково Мішеля Оссело).
понедельник, 18 января 2016
З Новим Роком!!!
А ще з усіма зимовими святами.
А ще з карантином на тиждень і наказом від начальства ходити на роботу на 10 ранку. Можна повіситись. Але не буду (на зло начальству!)
А ще з усіма зимовими святами.
А ще з карантином на тиждень і наказом від начальства ходити на роботу на 10 ранку. Можна повіситись. Але не буду (на зло начальству!)
вторник, 01 декабря 2015
Прийнято в кінці року підводити підсумки. Роботи, досягнень, втрат, всякого такого. Спробую і я. Що крім роботи було цікавого? Познайомилися з редактором і автором дитячої передачі, нас знімали для "Творчої майстерні" "Невгамовних дослідників " (так називається передача) 6, чи 7 разів, а передач вийшло (і ще має 2 вийти), 8 чи 9. Це добре. Взяла участь влітку в Арт-Пікніку — 5 майстер-класів для дітей (і їх батьків). Виїхали влітку да дачу. Поміняли батарею в ванні — ПОДВИГ !!! Спонукала Остапа почати лікувати зуби. Вже полікував 2, в тому числі страшний передній, ще 2 на тому тижні. Хлопчик осмислює своє життя, вже не ховається від минулого, Починає не боятися життя, осягає, що щось треба робити, і він це може, і справляється з труднощами, і робити щось приносить задоволення. Це великий зсув. Я ходжу на свій недільний клуб, роблю всякі цікаві дурнички, спілкуюся з бабульками, мамашками, екзальтованими негарними повернутими на високодуховності дівами , і ще всякими особами. Відновила контакти з двома здавалося б навіки втраченими людьми, при чому, це вони мене знайшли : Ірка Лаврова і Марічка. Рада цьому. Начебто немало. А те, що в хаті заросла хламом, на який не вистачає часу — це нічого. Як каже О.А. :"Прорвемся!"
среда, 29 июля 2015
Приїхала з Ізраїля стара колега батьків, моя вчителька з ф-но. Розказувала за обстановку там, за зіткнення з арабами. Розказала цікаву деталь, на мій погляд таку, що вельми характеризує єврейчиків як народ. (для мене явно неприємну і неприйнятну). Виявляється на поч 20 ст., коли постало питання створення єврейської держави (проти цього не має ЖОДНИХ заперечень), якась територія (не знаю, за міжнародними домовленостями, чи як) відходила євреям. але бажаючи збільшити територію, багаті євреї (саме по собі теж абсолютно природне бажання) стали скуповувати (!) землю у місцевих арабів. І тепер за ці землі точиться війна: євреї з паперами, з купчими документами доказують, що це їхня територія, а араби кажуть: це наша ісконная земля, земля наших предків, і плювати ми хотіли на ваші дурацькі бумажки. ми звідси нікуди не підем, будем воювати і умрем за цю землю і на цій землі.
З цього приводу у мене з"явились кілька думок. Євреї дуже характерно для себе спробували вирішити свою проблему : купити. Це те, що вони добре вміють робити, і роблять століттями. Для них очевидно це нормально. Але при всій законності таких операцій (начебто), я не надивуюся, невже вони подумали, що так просто можна купити батьківщину? Невже просто звичайним актом куплі-продажі земля, по якій століттями ходили і ходять інші люди, тепер стане їхньою? Це так у нас десь по Дніпру (наприклад) якийсь придурок продасть свою землю іноземцям — бо він бідний і треба грошей, бо він дурень, чи йому взагалі на все начхати, і у мене в країнї, в її середині, в серці виникне ЧУЖА земля, хтось претендуватиме за шматок моєї батьківщини на тій підставі, що він купив у когось шмат землі? Від цього вона не перестане бути МОЄЮ. Це не вирішується грішми, батьківщина не товар, що її можна прикупити, щоб було побільше. Я не розумію, як деякі люди цього не розуміють. Батьківщина — це ж не просто земля, це земля тепер, колись, це тисячі років, коли мої пращури ходили цією землею. Вони лягли в неї, вмерли, чи були вбиті, чи закопали трупи ворогів, вони орали цю землю, годувались з неї, пасли худобу, любили її вони переходили в неї, а вона переходила, проростала в них. Це не можна КУПИТИ! жоден папірець безсилий проти цього зв"язку. І тому я цілком розумію арабів, які воюють за свою землю, бо вона, хоч і продана, але їхня, і вони ніколи не відмовляться від неї. Це смішно і глупо качати права на таких підставах. І мені здається, поки євреї не навчаться жити поряд з арабами, шануючи їхнє право на цю землю, і не будуть вести себе чемно, як і годиться прийшлим (Вони можуть скільки завгодно говорити, що це їхня обітованна земля. Але вони звідти пішли. По-доброму, чи ні — інша справа. але пішли. І на цю землю прийшли інші. Спершу завойовники, але з часом вони вросли в цю землю, і вона стала їхньою. І тепер марно казати : забирайтесь. це наше). Євреям слід було, на мою думку, делікатно (що не виключає твердості) вживатиса в цей район, щоб знову завоювати (чи правильніше) здобути право називатися дітьми цієї землі.
З цього приводу у мене з"явились кілька думок. Євреї дуже характерно для себе спробували вирішити свою проблему : купити. Це те, що вони добре вміють робити, і роблять століттями. Для них очевидно це нормально. Але при всій законності таких операцій (начебто), я не надивуюся, невже вони подумали, що так просто можна купити батьківщину? Невже просто звичайним актом куплі-продажі земля, по якій століттями ходили і ходять інші люди, тепер стане їхньою? Це так у нас десь по Дніпру (наприклад) якийсь придурок продасть свою землю іноземцям — бо він бідний і треба грошей, бо він дурень, чи йому взагалі на все начхати, і у мене в країнї, в її середині, в серці виникне ЧУЖА земля, хтось претендуватиме за шматок моєї батьківщини на тій підставі, що він купив у когось шмат землі? Від цього вона не перестане бути МОЄЮ. Це не вирішується грішми, батьківщина не товар, що її можна прикупити, щоб було побільше. Я не розумію, як деякі люди цього не розуміють. Батьківщина — це ж не просто земля, це земля тепер, колись, це тисячі років, коли мої пращури ходили цією землею. Вони лягли в неї, вмерли, чи були вбиті, чи закопали трупи ворогів, вони орали цю землю, годувались з неї, пасли худобу, любили її вони переходили в неї, а вона переходила, проростала в них. Це не можна КУПИТИ! жоден папірець безсилий проти цього зв"язку. І тому я цілком розумію арабів, які воюють за свою землю, бо вона, хоч і продана, але їхня, і вони ніколи не відмовляться від неї. Це смішно і глупо качати права на таких підставах. І мені здається, поки євреї не навчаться жити поряд з арабами, шануючи їхнє право на цю землю, і не будуть вести себе чемно, як і годиться прийшлим (Вони можуть скільки завгодно говорити, що це їхня обітованна земля. Але вони звідти пішли. По-доброму, чи ні — інша справа. але пішли. І на цю землю прийшли інші. Спершу завойовники, але з часом вони вросли в цю землю, і вона стала їхньою. І тепер марно казати : забирайтесь. це наше). Євреям слід було, на мою думку, делікатно (що не виключає твердості) вживатиса в цей район, щоб знову завоювати (чи правильніше) здобути право називатися дітьми цієї землі.
среда, 08 июля 2015
00:33
Доступ к записи ограничен
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра
понедельник, 29 июня 2015
Яка ж я все-таки бегемотиха!!! Така жирна стала -- противно. Але ліні від того не зменшилось. Он Леська якусь йогу знайшла, сама робить, каже -- допомагає. А я лінуюсь, хочу сидіти і картинки малювати, чи щось клеїти, а не дихати по-дурацькому, чи скручкватись бубликом. Але от подивилась на себе (на чужих фотографіях) і черговий раз вжахнулась. Але як примусити себе щось робити (таке, чого я ніколи не робила? а ще як нема місця, і на мене дивляться?) доведеться чекати 75-річчя. Тоді починаєш усихати.
воскресенье, 07 июня 2015
хочеться стільки встигнути. Малювати, ліпити, клеїти, робити хатки, декорації, якісь печери, гробниці, садочки, коротше. займатися улюбленими дурницями, але приходить Чудо і гуде :"Мамко, їсти хочу!". І все. І на це нема ради. Може я погано виховала ? може взагалі не виховувала? Тому і розплачуюсь таким до себе відношенням. Часом складається враження, що я , позбавившись одного мужчини, якому головне було : їжа, домашня робота, їжа, бабська робота, їжа...(і т.д.), одержала поруч іншого мужчину, якому головне : їжа, "це ваші бабські заморочки", мамко, їсти хочу", "Їди, дай мені їду", "які ви, женщини, странні" ... ну і так далі. Що ж, мабуть я на це заслужила, раз не вмію дати в лоб, щоб Воно побігло робити собі їду, ще й мамку припросило.
Ніч. Встає блідопомаранчевий місяць.
Я його бачу крізь листя каштана.
Ось який він високий.
Я його бачу крізь листя каштана.
Ось який він високий.
четверг, 26 февраля 2015
Я боюсь війни . Я знаю, я не зможу вижити у війні. Такі, як я, непотрібні. у мене нема опірності ворожим обставинам. Я ладна із протесту вмерти. Але я не вірю, що війни можна буде уникнути. занадто багато хлопчиків родилося останніми роками. Я вірю в цю єресь. Це бички для заклання, для кривавої жертви. Може справді, мир утворюється лише завдяки великій крові? Але я не маю сили бути свідком цього. Я весь час ковзаю уявно по шкалі часу, весь час думаю про майбутнє. Абстрактно -- старе мусить згинути, умерти, має розчиститись місце для нового.Це як лісова пожежа. Але для себе я не бачу ні місця, ні можливостей. Я не бачу свого майбутнього. Хай живуть молоді і сильні.
воскресенье, 21 декабря 2014
Життя іде. Коли стрімко, коли повільніше. Начебто нічого важливого не стається. Вірніше, воно внутрішнє. Хочеться трохи часу на себе : посидіти, поки сонце світить у вікно і помалювати, послухати музику, і щоб нічиї розмови її не переривали, подивитись кіно, чи якийсь дурний мультик (боже!!!! до чого я докотилась!!!!). Але є справи, і їх треба робити, бо більше ніхто не зробить. А до пенсії так далеко!!!! А сил щось нема...Зате знайшла собі збоченське задоволення : недільний клуб в бібліотеці "Майстриня". Там бувають цікаві майстер-класи, такі, що можна використати на роботі, або цікаві ідеї, або виставки (особливо паперопластики). Так що ходжу. Майже кожної неділі. Ось і завтра піду. Робитимем ангела бісерного. Я цілий вечір вибирала всякі відтінки і розміри білого.
Ха! збиралася щось розумне написати, але поки тикала пальцями в клавіші, всі думки повтікали. До речі, я друкую принаймні трьома пальціми кожної руки : 2,3 і 4-м. Часом задіюючи і крайні пальці. Сказуються заняття музикою Тикати одним пальцем мені просто незручно і довго. Тому так дивно дивитись, коли хтось працює лише вказівним.
Весь час таке відчуття, що я щось упускаю. Здається, ще мить, ще трошки-трошки -- і я згадаю, чи придумаю щось дуже важливе, чи цікаве. Але воно втікає знов у глибини підсвідомості. Може це вже старість? Чи слабоуміє наступає?
Діти на клубі переважно викликають сум. Такі пусті, такі нездатні ні до найменшої концентрації, творчості. Тільки безглуздий броунівський рух, тільки звучання у простір --аби звучати. Питання, на які не чекають відповіді, балачки, які ніхто не слухає, розмови без змісту і інформації... Коротше, печалька.
О, згадала. Бабця переказувала розмову з однією тіткою, і вона сказала :"...о-о, я так люблю допомагати...". І я собі подумала : як дивно, що є люди, які це ЛЮБЛЯТЬ !!!!! Я, наприклад, поклавши руку на серце можу сказати, що я зовсім не люблю комусь допомагати. НІКОМУ. Але є речі, які просто ТРЕБА робити. Бо треба і край, і не важливо, люблю я це, чи ні, хочу це робити, чи ні. Наприклад, мені зовсім не цікаво ходити БН за продуктами, ну і що з того, я мушу це робити, бо більше нікому, бо так склалась доля, що я тут найближче. ... Та й взагалі, може це така магія -- робити щось посильне в надії, що небеса зглянуться і не пошлють чогось невимовно тяжкого, яке може я і не перенесу.... Коротше, ось яка дурня лізе в голову під кінець року.
Ха! збиралася щось розумне написати, але поки тикала пальцями в клавіші, всі думки повтікали. До речі, я друкую принаймні трьома пальціми кожної руки : 2,3 і 4-м. Часом задіюючи і крайні пальці. Сказуються заняття музикою Тикати одним пальцем мені просто незручно і довго. Тому так дивно дивитись, коли хтось працює лише вказівним.
Весь час таке відчуття, що я щось упускаю. Здається, ще мить, ще трошки-трошки -- і я згадаю, чи придумаю щось дуже важливе, чи цікаве. Але воно втікає знов у глибини підсвідомості. Може це вже старість? Чи слабоуміє наступає?
Діти на клубі переважно викликають сум. Такі пусті, такі нездатні ні до найменшої концентрації, творчості. Тільки безглуздий броунівський рух, тільки звучання у простір --аби звучати. Питання, на які не чекають відповіді, балачки, які ніхто не слухає, розмови без змісту і інформації... Коротше, печалька.
О, згадала. Бабця переказувала розмову з однією тіткою, і вона сказала :"...о-о, я так люблю допомагати...". І я собі подумала : як дивно, що є люди, які це ЛЮБЛЯТЬ !!!!! Я, наприклад, поклавши руку на серце можу сказати, що я зовсім не люблю комусь допомагати. НІКОМУ. Але є речі, які просто ТРЕБА робити. Бо треба і край, і не важливо, люблю я це, чи ні, хочу це робити, чи ні. Наприклад, мені зовсім не цікаво ходити БН за продуктами, ну і що з того, я мушу це робити, бо більше нікому, бо так склалась доля, що я тут найближче. ... Та й взагалі, може це така магія -- робити щось посильне в надії, що небеса зглянуться і не пошлють чогось невимовно тяжкого, яке може я і не перенесу.... Коротше, ось яка дурня лізе в голову під кінець року.