Кіно старе і нове: що день прийдешній нам готує?...

Нема часу! нема часу! нема часу! Як все складно, і перестановка, і невміння витягати з компа потрібні програми, і відсутність цікавих тем для викладу. Одне може бути цікавим (і то відносно): має вийти фільм по "епічних"пригодах землянина Джона Картера на Марсі. Автор, якщо не помиляюсь, той самий Едгар Берроуз, який наваяв серіал про Тарзана. А якщо я помиляюсь, то вибачте, давно це було, може щось і забула. Але справа не у тім. В книзі закручений сюжет, не в міру фантастичний; супергерой; як і положено, напівгола красуня; злобна зубаста звірюка, яка потім стає вірним другом супергерою. Все в каноні. Але на пості героя супроводжує якась пародія на велетенську сороконіжку з тупою слинявою пащекою і дебільними очками-блюдцями. Невже це і є той зубастий монстр, який всіх жахав?! якщо так, то це печально. А так я думаю, що в фільмі добряче перекрутять сюжет (за чим я не жалкую), але може зроблять мляву нісенітницю, як в новому "Конані" (щось я дивилася його і скучала). І згадувала епічного звіроподібного Шварца в старих фільмах. Ото був справжній дикун, яким він і є по книгах.

@темы: кіно, час

---

Клубні діти -- чудеса в решеті.

Якось на клубі ми грали в черговий варіант писульок : "чепуха" за схемою : Хто З ким Де Коли Що робили, Що з того вийшло. Було кумедно : наприклад, Джекі Чан з Наруто в кафе дивились фільм про любов, А Леся Українка з Чебурашкою в скрині вирізали паперові сніжинки. Ну і так далі. Одна маленька поважна дівчинка (2-й клас, релігійна сім"я) пише свою казочку і просить, щоб ми її прочитали. Ми це і зробили. А тепер і ви оцініть цю "Рукавичку" (авторську орфографію і синтаксис збережено)
Гаріпотер прийшов в гості до колопка. Колобок дав гаріпотеру сало а гаріпотер сказав я хочу Лесю Українку. Прийшла вона з чебурашкою, чебурашка покликав шепокляк, шепокляк покликала мишу.
А це ще одна її балачка : вона розповідала про садок, де була яблуня, знизу обтрушена ."Бо набігли варвАри..." Я запитую :" Які-такі варвАри?" (очевидно, малося на увазі вАрвари, але дівчинка сказала саме так). Вона відповіла :" Ну, такі воровки" Отакі у мене геніальні діти займаються.

@темы: приколи, діти

---

Місце проживання

Блукаючи хащами інтернету, а конкретніше, на пустищі, де в порожнечі розносяться самотні звуки, надибала черговий тест. (Все-таки я балда, і люблю тести). Взялася проходити, і мене викинуло в світ Альвгейма. Скажу чесно, це діло мені сподобалься. Хочу на пенсію і туди, в хатинку десь на узліссі, щоб білочки приносили горішки, а пташечки ягідки (а хліб які-небуть добрі сусіди, а м"ясце добрі вовки)
Ну от, хотіла круто забабахати картинку, але зрозуміла, що не вмію цього робити. Ото облом!

@темы: тести, печалі, радості

---

Несподівані напасті

Як завжди, часу нема : свята, потім виставка. Хоч дракони вийшли на славу, часу і сил це забрало немало. А тепер нова печаль — довелося перевстановлювати "віндовс", і я залишилася без програм. На відновлення ще піде часу і сил, і нервів (бо я в цьому нічого не тямлю, а доведеться робити самій, мене вже бере тоска), так що все, про що хотілося написати, все вивітрилося. Зникаю в пучині незвіданих інтернетно-комп"ютерних хвиль.

@темы: Комп, печалі

---

Святкове

Ось і Новий рік настав, Різдво — з'їхалася купа гостей (найближчих родичів), ми гарно побачились, наїлися всякої смакоти, навіть співали. Але, чесно кажучи, це вже зовсім не той спів. Ох, як колись ми колядували... Як ще діти були малі, і ми всі разом виводили на три-чотири голоси... Може ще колись так поспіваємо. Але все було гарно, добре, і ще було трохи вихідних розслабитися після веселощів. Всі мої малюючі родичі (донька, брат, племінниця) залишили мені на пам'ять картини з драконами (це наша наступна виставка). Життя прекрасне (якщо не об'їдатися), і вже почалася робота. У нас тиждень, щоб "добити" всіх недомальованих драконів.
(Між іншим, це буде мій рік)

@темы: життя, виставка

---

Передсвяткове

Дай боже мені пережити свята!
Сьогодні ми на курсах проходили по шкільній психоложній педагогіці тривожність дітей. Ну то я, доросла, не менше, а навіть більше тривожна в переддень свят. Всі з"їдуться, буде купа народу на малій площі квадратній, і я дуже боюся непорозумінь і конфліктів. Ми такі крайні індивідуалісти, що нам потрібен палац, щоб один до одного півгодини йшли, а тут буквально один переступає через іншого. Свято — це ж має бути для всіх радість! а не тривога. Я якась схиблена.

@темы: життя, страхи

---

Про життя, свободу і базарні балачки

Ото вже ніколи не знаєш, що коли тебе дожене. Пішла на базар купити щось поїсти, заодно пошукати нові навушники, бо мої вже остаточно склякли, а нарвалася (точніше, застрягла) на філософській дискусії з продавцем на тему "Что такое хорошо, и что такое плохо". Цікава його позиція заключається в тому, що дітей треба вчити ПРАВИЛ життя (бо якщо вони поступають не по правилах, то влізають в халепи) і оберігати від грязі і "говна", якого повно у світі. Я сказала, що дітей треба вчити, що в світі є багато поганого, вчити розрізняти погане, розуміти, чому воно погане, вчити думати самостійно, приймати рішення і нести відповідальність за свої вчинки. Розмова торкнулася і Радянського Союзу, і теперішнього життя, кілька разів торкалася проблеми неможливості знайти роботу в Україні (очевидно, дуже наболіла тема), перейшла на свободу думки, і тут чоловіка понесло : що думати треба правильно, що свободомисліє веде до гріха і збоченств, що нема чого вигадувати велосипед, коли він вже є, і є до нього інструкція, і багато чого. Мені, по-перше, зразу згадалися всі курсійні лекції про виховання креативної мислячої людини, про нестандартність поглядів, які ведуть до проривів у свідомості, у матеріальному світі, рухають світ вперед; а по-друге, Анакіна Скайуокера, кий хотів світ нагнути, і щоб хтось могутній, мудрий привів людей до щастя, всіх разом, строєм (краще ще й з піснями). Ще він сказав, що коли кожен думає щось по-своєму, то виходить якась беліберда, і ніякого порядку, що негаразди від того, що люди думають, кожен як йому вздумається, і це весь час зводилося у нього до сексуальних збочень. Отож, гоми, начувайтеся, гряде новий хрестовий похід!!!
Чоловік висловив ось такі міркування (сказав, що це його власні, хоча за його поглядами людина не мусить мати своїх власних поглядів, а користуватись готовими затвердженими і випробуваними думками) : людина має кілька отворів у своєму тілі, і має використовувати їх строго за призначенням (так і уявила собі інструкцію з використання "рот один — для приймання їжї, для іншого не призначений") , а коли ці правила порушуються, настає хаос, сексуальні збочення, гомосексуальні (!) стосунки між чоловіком і жінкою, і в такій таємно збоченій сім"ї живе дитина, то чому вона научиться, і що це все "говно", і "грязь", і дітей треба захищати від цього. Про відсоток біологічний людей з нетрадиційною орієнтацією (я не кажу про моду) він і слухати не хотів, і коли я запитала, що б він зробив, маючи владу, від сказав, що вислав би всіх на безлюдний острів, дав би кожному по камері і по шматку хліба з водою — і хай собі філософствують, живуть і т.д.
Коли я сказала, що дітей треба не оберігати від грязі, в смислі, ізолювати, а вчити не замазатися в тому, розуміти, що це "грязь", уникати її, і сказала, що це завдання батьків, він зітхнув, що це так важко, що батьки не мають змоги спілкуватися з дітьми, і ще багато всякого такого, на що я відказала, що коли батьки не зацікавлені у своїх дітях, то хай потім не нарікають на якісь негаразди. От така у нас вийшла дискусія, аж поки не стемніло, і я побігла додому, відчуваючи, що мене скоро розшукуватимуть через міліцію — де я пропала.
Ще у нього цікавий погляд на свободу думки. Для нього це, коли одна людина розширює свій життєвий простір, потісняючи інших. І переконати, що це не має ніякого відношення до свободи , мені не вдалося. Чомусь свобода у нього асоціюється з бажанням робити все по-своєму, а значить не так, як нормальні люди(по інструкції), проти правил, а значить погано, не так, як треба, ну а результат : збочення. Те, що людина може мати кусок хліба, але не мати свободи, і бути нещасною, пригніченою (як в тому ж Союзі), цього він просто не розуміє. А мені зразу згадується мій брат, який просто не переносив цю систему саме за тотальну несвободу. Ще на рахунок правил : коли є річ, випробувана, призначена для вжитку, для певної роботи, то до неї додається інструкція, як вона працює, і чого з нею не можна робити. А якщо хтось захоче м"ясорубкою не м"ясо крутити, а припустимо, горіхи колоти, то це не за правилами, і нічим добрим не закінчиться. Я ж зразу згадала одні старі тести на креативність, де одним із питань було : як ще можна використати , наприклад, звичайну учнівську лінійку. І були доволі цікаві відповіді. Якби всіробили б за правилами мого співрозмовника, то прогресу просто б НЕ БУЛО ! Бо весь прогрес — це заперечення, чи переглд існуючих норм і правил, і придумування чогось нового. Не було б еволюції, поступу, а було б первісне море, а в ньому плавали б якісь мікроби, та й годі. Ну або дріопітеки скакали б по деревах, не цікавлячись нічим, окрім їжї.
Ось так ми думаємо, а значить і живемо.

@темы: життя, філософія

---

Будні і свята

Вже два тижні, як я посилено вчуся на курсах підвищення кваліфікації. Це така обов"язкова умова нашої педагогічної (та, мабуть, і не тільки) роботи. Це не є погано, але зовсім вибиває зі звичної колії. Тому не дивно, що я зовсім пропала з інтернетного ефіру. Якось будем налагоджувати. А зараз бажаю всім, щоб Святий Миколай визнав, що ви були чемні та добрі цей рік, і нагородив вас подарунками. А ще краще, як ви самі, беручи за приклад достойні діяння святого, станете дарувальниками для своїх близьких.

@темы: свято, життя, робота

---

Про дітей

Згадала історію : сестра, викладач теорії в музичній школі розповіла:
Вчили біографію Арама Хачатуряна, сестра розповідала, що сім"я була бідна, що батько працював палітурником. Пояснює, що "палітурник" це по-російськи "переплетчик", і одна дитина говорить :" А-а, він пльотки розносив!". З палітурником теж було щось кумедне, але я не запам"ятала.
Вона часто розповідає приколи про своїх учнів. Так, наприклад, у когось композитор Михайло Глінка став Блінкою, а потім взагалі Бліновим. (ну, блін — це ж так ясно, а то якась глина, чорт зна що)

@темы: музика, Діти, приколи.

---

Сюрприз

Життя підкидає несподіванки, часом і приємні. Мене (раптом) посилають на курси підвищення кваліфікації. Зазвичай, колеги мої не люблять такого безглуздого витрачання часу. Але я люблю повчитися, побачити щось нове, інакше. Правда, клубні діти взвили з горя, і мені доведеться їм приділяти увагу (хоча я не зобов"язана це робити), а ще доведеться рано вставати, а ще ранок, коли сонце світить у кімнату, буде зайнятий, і я не зможу малювати, але все одно я рада.

@темы: життя, приємне., робота

---

Про життя , кіно і історію

Ого, ну і час біжить!! Виявляється, я не з"являлась на щоденнику місяць! Все якось не з руки, то зайнята, то нема про що писати. Ось на роботі відбули два заходи (майже паралельні), кілька днів передишки перед новими подвигами, на які змушує час, начальство і страх перед втратою роботи. Це не для мене -- я не можу нормально жити, боячись весь час перевірки, відсутності дітей, нерозуміння, чого власне треба цим дітям, і всякої іншої фігні. Я навіть говорити нормально розучилась. Молоді дами, закликаю, спішіть використовувати свій вільний час і можливість інтелектуальногорозвитку. Де воно потім тільки дівається!! Як у казочці про розбите корито.

Ну годі скиглити. Цим нічого не зміниш все одно. Краще про цікаве. Мені записали всі фільми (ну майже всі) про мушкетерів, які знімав європейський (і американський) кінематограф. Ця антологія виявилася дуже цікавою навіть з точки зору зміни акцентів, важливих моментів, деталей костюмів, типу жіночої краси і т.д. Починаючи від німого фільму 1921 року, де кумедні герої далеко не першої молодості завзято махають шпагами як мітлами і до найостаннішого, 3-Д-шного. І вже не знаю, з чого більше сміятися: зі стародавньої наївності, чи з того, що в останньому фільмі мушкетери стали шпигунами і просто якимись черепашками-ніндзями, які літають як в "Матриці", вискакують з води, стріляють суперзброєю, і ще бог зна чим. Правда, це я ще не подивилася, так, позаглядала на початок, але подивлюся, хоча б із збоченого інтересу. Син мене задовбав, що це, мовляв я за дурню дивлюсь. Але що я можу з собою зробити : це одні з найкращих дитячих переживань -- ті, які справляють враження на все життя. Це завзяття, бажання подвигів, відвага, дружба, герць з ворогами, відстоювання честі, шляхетність, відчайдушність і всяке таке, від чого серце б"ється сильніше.
Ну от, тепер про фільми : в історії 195...(якогось) року розпусний король лише залицявся до принцеси, своєї майбутньої дружини, то в версії 197... року (до речі досить відвертий в цьому плані фільм, там жінки роздягаються догола і ходять собі незацензурені ні зверху, ні знизу) король просто ледь не згвалтував свою наречену (а вона не якась там дівка, і іспанська інфанта!), а потім вона бігала рятувати коханого з неприкритим рваним декольте, з якого виглядали груди.
Інша послідовність : історія міледі. У Дюма вона була просто кримінальною злочинницею, злодійкою, через яку загинув, чи пішов на каторгу втеклий монах. За це її затаврували, і цього було достатньо, щоб потім всі її зневажали, і вона ретельно оберігала свою страшну таємницю. Версія 196...року робить її повією (просто злодійка -- цього вже мало). Останні фільми пішли ще далі у своїх фантазіях : в одному вона прислужниця диявола, наділена містичною силою (знаючи це, кардинал все одно її використовує!), в іншому якась німфоманка, що вбиває всіх випадкових коханців, і тримає служницю-коханку (колишню товаришку по будинку розпусти). До речі, чим новіший фільм, тим худіші героїні, міледі з одноіменного фільму просто страшна, а коли лежить гола, то видно ВСІ ребра. Просто якийсь Освецім. 3-Дшна взагалі шпигує разом з трьома мушкетерами (принаймні на початку), відверто кричить Атосу "Я люблю тебе!" і цілується з ним в перерві між подвигами в стилі "Обителі зла" Мені вже цікаво, що в такій версії робитиме д"Артаньян. А ще є один американський фільм, де д"Артаньяна грає Майкл Йорк, худий і жилавий, білобрисий, схожий на ковбоя, кого завгодно, але не на гасконця, а ще там знявся Крістофер Лі -- певно, він буде кардиналом. Коротше, я маю купу розваги. Але черговий раз пересвідчилася, що попри деякі симпатичності в сучасних фільмах, все-таки віддаю перевагу старим. Бо вони більше відповідають духові епохи і героїв.

@темы: життя, історія, кіно

---

Осінь

Я люблю осінь.
Взагалі-то я її любила завжди, просто в дитинстві багатьох речей не усвідомлюєш розумом, та ще й восени починалось навчання, що було не вельми приємним. А тепер щораз більше розумію, як я люблю цю пору. Люблю всяку — від перших ледь помітних ознак, від запаху осінніх квітів, буяння айстр, жоржин, від неба, що робиться високим і прозорим до пізніх дощів, голої землі, мокрих чорних силуетів дерев у парку, тиші, запаху мокрої землі і спресованого коричневого листя. Всі відтінки, переходи мені милі, все таїть в собі красу, печаль — але легку, світлу, все навіває спокій, умиротворення. Осінні запахи — вони особливі. Власне, кожна пора має свої пахощі, але взимку буває захолодно (якщо це нормальна зима), весна наступає стрімко, не встигаєш насолодитися зміною декорацій, літо з його теперішньою немислимою спекою втомлює (та ще чогось так швидко проходить!), і одна осінь великодушно, не поспішаючи, повагом, як личить статечній дамі , обдаровує нас, являючи себе у всіх барвах та відтінках. Наче королева показує нам незліченні свої наряди, хизується ними, пишається в розкошах, а потім змінює золото та єдваби на аскетичну власяницю. І тепер знову, вкотре я насолоджуюсь осінню.
Я назбирую букети листя (хоч потім не знаю, що з ним робити), вдихаю запах хризантем — страшенно люблю, як пахне їхнє листя і квіти, милуюся стійкими чорнобривцями, дивлюсь на небо, на хмари, на колір осіннього неба — і мені так гарно, так печально, так солодко... А попереду так багато часу, ще стільки можна встигнути...

@темы: життя, краса

---

Будні

Ого-го, як час біжить. Так давно не заходила на щоденник! Все клопоти, клопоти, робота, робота...
На клубі ми робили фігурки Богоматері Покрови. Звичайно, це моя чергова "бредова" ідея — теперішні діти такого не роблять. Не вміють, і навіть не здогадуються, що таке можна робити самим.
Ідея проста : принцип паперової ляльки. Я полазила по інтернету, пошукала, як зображують Покрову на іконах, змалювала найтиповіші пози, шати, зробила заготовки фігурок з картону на підставках, принесла дітям, показала, розказала. Вони нічого не зрозуміли (бо майже ніхто не грається тепер паперовими ляльками), але я сказала, що коли сенсей каже "Роби!", то треба просто робити, а результат сам себе покаже. Так і сталося: як я склеїла першу богородицю, всім захотілося і собі таке зробити (може свою роль зіграло і те, що німби у них з золотої блискучої фольги, на яку так падкі діти), Але як би там не було, ідея виявилась успішною, результат (10 фігурок індивідуальної роботи та колективних) не забарився. Я можу трошки собою попишатися, що я відкрила сучасним технологічним дітям ще одну забуту грань дитинства.
Одне діло закінчилося, пора придумувати нове. Завжди в кінці жовтня ми святкували Хеловін, але цього року не будем. Я втомилася розважати дітей, прищеплювати їм розуміння таємничості, страшної казки. Їм аби поганяти в темноті і поверещати, а батьки думатимуть, що ми тут сатанізмом займаємось, і взагалі не пускатимуть дітей на клуб. А потім прийде СТРАШНА ПЕРЕВІРКА і буде рахувати, скільки дітей в даний момент сидить в класі, і якщо їх буде замало, то кіношні страшилки здадуться лагідною колисковою.
(Перевірки і кількість дітей на занятті — моє слабке місце, мій вічний жах)
І взагалі, часи міняються стрімко, я відчуваю себе часом каменем в річці: все тече і міняється, а я ні, і вже не встигаю за часом, за новим поколінням, не розумію уподобань, пріорітетів, чогось, що їх хвилює, що їм важливе. А мені треба це знати, раз я працюю з дітьми.

@темы: страх, життя, діти, гурток, робота, філософія

---

День музики

У суботу на честь дня музики відкривався концертний сезон у філармонії. Був чудовий концерт на 2 відділи. В перщому камерний оркестр грав Чайковського, в другому солістка скрипалька віртуозно і натхненно пиляла свій інструмент. При всьому розумінні її таланту, вміння і т.д. я черговий раз переконалася, що не люблю скрипку. Такий різкий, визгливий звук, особливо на високих нотах, що робиться неприємно моїм вухам. А ще переконалась, що немаю любові до віртуозних творів. Це вже не музика, а спорт якийсь. Хто зіграє за 10 хвилин концерт, а хто може і швидше. Мої внутрішні ритми повільніші, і шалений темп викликає просто неприємні відчуття. Але я не про це. Я хотіла скласти хвалу нашому оркестру. Він грав ДУЖЕ добре. Аж приємно було ловити кожен звук. Жодної фальшивої ноти, ансамбль строїв так, що голоси кількох інструментів зливалися в один і виникав ефект, ніби звучить зовсім інший, наприклад гобой, чи ще якийсь духовий. Коли музиканти стишували звук, то аж дихання завмирало разом з музикою. Давно я не одержувала такої насолоди від живого виконання. Страшенно рада за наш оркестр, за нового диригента, який зробив таку музику, за нового директора, який знайшов такого диригента (і вигнав старого, який лише вимагав, щоб його називали "маестро"), і за себе як за слухачку, бо врешті-решт, як сказав один мудрець, якщо музику ніхто не слухає, вона перетворюється на "сотрясение воздуха".
Отож, хвала музиці!
Слухайте музику.

@темы: музика

---

Як добре мати розумних братів

О мій великорозумний чудовий (хоч і зануда, і язва) брат. Інтелектуал, розумашка і взагалі... На його щоденнику, який я змогла переглядати дякуючи Великому і Могутньому Інтернету, знайшла запис про Станіслава Лема (мій брат його дуже любить. Ну, Лем є Лем). І у того Лема була п"єска. Подаю її тут:

"Низкопоклонство" Лема (Korzenie) - шутка ценою в голову, написанная в юношеском возрасте, в конце сороковых, как раз когда Шостакович написал "Антиформалистический раёк"...
Показанная друзьям, спрятанная, и обнаруженная после смерти писателя...




Драма не в одном действии

Действующие лица:

Дементий Психов Бартулыхтимушенко, 42 года, директор завода по производству квашеной соды, большевик с уклоном

Авдотья Недоногина-Праксивтихина, его жена

Егор Недовлазов, 49 лет, продавец холодильников

Варфаламотвей Недоразвиткин, 25 лет, литератор

Тризад Друмилишин-Мичуренко, советский биолог, ученик Лысюрина

Вазелинарий Купов, настоящий рабочий

Викини Изголовидзе, секретарь партийной организации на заводе по производству соды

Иосиф Виссарионович собственной персоной

Занавес красный

Перечисленные и прочие


Действие первое

Психов (расхаживает по кабинету): Жена моя, знаешь что? Социализм - великое дело, а коммунизм - еще более великое, но вчера я вернулся из Америки. Ты только подумай: партия и правительство послали меня подсмотреть за империалистически-космополитическими методами производства квашеной соды, и задание я выполнил. Была у меня одна неприятность: когда я подглядывал за одним старым империалистом через замочную скважину, его секретарь ткнул мне в глаз спицей для чулок, но что такое один глаз по сравнению с коммунизмом? Ну, что ты так молчишь, Праксивтихина моя, товарищ и жена в некотором отношении? Ну раз молчишь, то скажу я тебе, что меня словно змея ужалила в самое сердце.

Знаешь, (понижает голос до космополитического шепота) - все-таки здорово, наверно, иметь настоящую машину и холодильник и даже виллу.

Авдотья (трагически): Не ожидала я от вас такого, товарищ муж. Неужто мы для того творили в семнадцатом году революцию, чтобы разъезжать на каких-то машинах? Чтобы иметь холодильники окаянные? Чего тебе еще захотелось? Может, зубную щетку? Пальцем уже брезгуешь? Одумайся, что ты делаешь? О революции забыл, себя пожалел? Уж не волнует тебя производственный план, наша радость, наш пот, наша кровь...

Психов: Кровь и пот, безусловно, но почему мне нельзя иметь холодильник?

Авдотья: Муж, бросай это низкопоклонство, это гадкое низкопоклонство перед западом. Почто тебе холодильник? Что ты там будешь держать, неужто исподнее? Перестань, а то пойду к товарищу Изголовидзе, он-то уж тебе из головы этот холодильник выбьет (крестится).

Психов: А что это ты крестишься, коммунистка?

Авдотья: Уже можно, с 22 ноября 1942. Ох, Демушка, Бартулыхтимушенькин, что ж с тобою приключилось-то... Был ты незапятнанным, всегда первым шел в соду и последним возвращался, и отмыть-то тебя нельзя было, а теперь...

(стук в дверь)

Психов: Залазь... то есть, прошу!

Вазелинарий (входит): Здравствуйте, Авдотья Праксивтихина и вы, Дементий, инженер вы наш советский. Стряхнули уже американскую пыль с сапог? Ну как там капитализм, гниет?

Психов: Гниет. Аж здесь воняет, не чуешь?

Авдотья: Разве ж можно не почуять? (все смеются по-социалистически, то есть, не ради собственной выгоды).

Вазелинарий: Хорошо, что вы вернулись. Принес я вам горячий соцпривет от парторганизации, НКВД, соцревтрибунала и укррайздравпомдилгоспамтадеревоспитки. А вот бумаги и план.

Авдотья: Говорите, говорите, дорогой Вазелинарий: перевыполнен?

Вазелинарий: План-то?

Хором: План

Вазелинарий: План перевыполнен, но с содой хуже. Недавно в ней появились крошки.

Хором (с ужасом): Крошки...

Вазелинарий: Подозревают нашего соцкота, Марфашу. Кошак соскользнул в котлище и совершенно выпарился. Распался на котян соды.

Психов: А вы?

Вазелинарий: А что мы? Большевика этим не испугаешь. Тут же устроили производственное совещание.

Авдотья: Ну и что?

Вазелинарий: Ваш заместитель, дорогой Дементий, получил несколько лет.

Психов: а... а....

Вазелинарий: Ну, мне пора. Меня ждет печь с квашеной содой, и еще мне нужно закончить главу моей книги: 'Как вывести пятна на лестницу и там им навалять по морде, или Молодой содовец-стахановец'. Желаю вам дожить до коммунизма. (поет): Здравствуй Саша, здравствуй, Маша, жизнь хороша, траляля (выходит).

Действие второе

Варфаламотвей: Ох, брат, я и сам был в Париже... Ох уж этот Мулен-Руж, ох, эти продажные женщины, ох миленький капитализм загнивающий, золотой ты мой империалистишка, а мы-то что?

Психов: А, может, мы ошибаемся, Варфаламотвей Иванович, а? А, может, тебе не пристало облизываться при мысли о телесном упадке? - тебя-то советская власть икоркой кормит. Неужто не ты писал сонеты о Сталине, поэму о Вожде, роман о молодом Иосифе, Книгу афоризмов о Солнце трудящихся масс итэпэ? А? Что скажешь?

Варфаламотвей: Думаешь, низкопоклонство? Я низкопоклонствую? А что делать, если так приятно... можно дышать, делать, что хочешь...

(входит Викини)

Изголовидзе: Докатились, сукины дети. Вот вам коробочку. Ну, товарищи-капитулянты. Слышал я о вашем отклонении от генеральной линии. Думаю так я: последний час врагам пробил. Ну, братцы, стоило вам отклоняться? Плохая линия, не нравится, а? (нервно поигрывает наганом).

Капитулянты: А... а... помилуй, Викини Изголовидзе... дорогой наш уважаемый секретарь... мы на вас как на солнышко... мы вам и того... и этого... и еще... только дайте нам искупить вину. Мы больше не будем.

Изголовидзе: Опустились до низкопоклонства? Я, как вошел, сразу почувствовал.

(врывается Мичуренко, обращаясь к Дементию):

Мичуренко: Дядя Психов, знаете, что я сделал великое открытие? Средь белых акаций гроздьев душистых я вывел новый вид кактуса, скрещенный с коровой, у которого вместо шипов - соски. Сейчас его доят у твоих ворот.

Изголовидзе: Не может быть, а что он дает?

Мичуренко: Кактусовый сок.

Изголовидзе: А пить его можно?

Мичуренко: Ну, он еще чуть-чуть воняет, но пить можно. Впрочем, это пока только социализм. Увидите, что будет при коммунизме.

Изголовидзе: А на что вы опирались, товарищ научный работник? Часом, не на гнилую буржуазную науку?

Мичуренко: Фу, фу. Я опирался на Лысюрина. О, мы советские агробиологи, можем все. Все невозможное возможно с Марксом и Энгельсом (громкие одобрительные восклицания).

А что ты, дядя Психов, так печально смотришь? Может, ты в прогрессивном кактусе сомневаешься?

Изголовидзе: Ваш дядя запятнал себя низкопоклонством.

Мичуренко: Каким таким? Перед кактусом? Что? Низкопоклонством? Какой дядя? Кто?

Изголовидзе: Да вот этот, Дем Психов Бартулыхтимушенко, до сегодняшнего дня директор завода по производству квашеной соды.

Мичуренко: Шутите. Какой дядя? Чей дядя? Мой? Не знаю этого господина, то есть, товарища этого. Вообще, я только в шутку называл этого типа дядей, но мне всегда казалось, что из него прямо-таки лезет какой-то коспополит, реакция и, спаси Господи, контрреволюццияя. Ладно, пойду я, а то кактус ослабеет.

Изголовидзе: Да-да, но адресок оставьте.

Мичуренко: Я? Адресок? А... адресок: А... зачем? Может, хотите сочку кактусового... о, я вам лучше, может, молочка...

Изголовидзе: Кактус кактусом, а мне ваш адрес нужен.

Мичуренко: Ага (медленно записывает адрес и, еле живой, удаляется).

Изголовидзе: Ну, что дальше?

Варфаламотвей и Психов (смотрят друг на друга, поднимают правую руку и говорят, обращаясь к залу):

О мерзкие машины, гнусные чистые рубашки, гадкое ароматное мыло, ненужная, вредная и распутная зубная паста. Прочь, гнилой комфорт, мерзкие кресла и диваны. Мы хотим трудиться много и тяжело. Мы хотим выполнять 560 процентов нормы, хотим лезть из штанов и плеваться кровью, ибо так надо. А теперь клянемся сделать такую массу соды, что империалисты в ней размякнут и разложатся вместе с атлантическим пактом и голосом Америки.

Изголовидзе: Уже лучше. Но не знаю, могу ли я вас простить.

(Трубы, барабаны, тарелки и фанфары. Социалистическая атмосфера сгущается. Пахнет коммунизмом. Нечеловечески открываются двери, нечеловечески входит Сталин. Нечеловечески добрый, нечеловечески приветливый, гениально улыбчивый).

Сталин (нечеловечески добрым голосом): Ну, чевой там, товарищи? Как так? Захотелос немножко понизкопоклонствоват, да?

Изголовидзе (стоит по стойке 'смирно'): Так точно, Таащсталин.

Сталин: Разобрались? Ну, молодцы.

Все в унисон: Вы все знаете, Таащсталин.

Сталин: А это благодаря марксистко-ленинскому анализу ситуации. А ты, Дементий, холодильник хотел, да? (с нечеловеческой улыбкой) А вот его и несут.

(Егор Недовлазов вносит холодильник. За ним в дверь впадает стоявшая на коленях Авдотья).

Психов и Авдотья: О спасибо тебе, великий Сталин.

Все: Великий Сталин.

Психов: Сталин Великолепный.

Все: Сталин Великолепный.

Психов: И вообще

Все: И вообще

Авдотья: Спасибо, что идейно укрепил моего мужа и приклепал его к линии. Заклинаю вас, Таащсталин, делайте дальше этот коммунизм. Дышать без него невозможно. Делай же!

Все: О делай с нами все, что хочешь, ведь это так приятно.

Изголовидзе Чтобы к коммунизму.

Психов: И в коммуну.

Все: Так точно.

Психов (шепотом, дрожа): А что мы будем делать тогда? Когда уже будет коммунизм?

Сталин (нечеловечески приветливым голосом): Будем работать в поте лица. Только не низкопоклонствуйте. Это я вам говорю (барабан, тромбон, выходит).

(Психов подключает холодильник).

Психов: Ой, он не морозит. Ой, да он греет. Ой, да он варит, что же это такое? (холодильник взрывается; в потолке и на полу по обугленной дыре. Остатки холодильника догорают на лицах присутствующих).

Вазелинарий: А потому что мы все спешили, ведь это сверх нормы, поэтому и монтаж шел поспешно.

Психов: Как это?

Изголовидзе: Молчать, коммунизм ждать не будет.

Психов: Сталинский холодильник.

Все: Безумец, это уже не соцреализм. Ату его! (разрывают его на куски - занавес).

@темы: література

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Як ми чуємо

Підходить до мене Остап (син — це для непосвячених) і питає :"Мам, що таке КУСТРАКИТЫ ?"
Я спершу не могла зрозуміти, які-такі кустракіти , звідки він це взяв , може це якясь фантастика? А потім дійшло . Це ж слова з колись відомої (і до речі , гарної) пісні!
То береза, то рябина,
Куст ракиты над рекой.
Край родной , навек любимый
Где найдешь еще такой
Кущ рокити, рокитника , такого різновиду верби, перетворився на чудернацьких кустракітів. Остап, до речі, вирішив, що це якась дія, що хтось щось робить "над рекой"
З цього ми дуже сміялися , а потім я згадала такі ж кумедні випадки :

КАКАДІН ( з пісні часів громадянської війни : "Смело мы в бой пойдем
За власть советов,
И как один умрем
В борьбе за это" )

РЕВЕТА СТОГНЕ ( " Реве та стогне Дніпр широкий...")

Може ще згадаю приклади, то допишу.

@темы: приколи

---

Деякі нотатки про культуру

Сьогодні на клубі задала тему : Ноєв ковчег. Запропонувала намалювати єпізод цієї історії. (Не вдаючись в серйозне мудрствування можна придумати купу прикольних , по дитячому беспосередніх картинок : плавучий зоопарк , хатка-човник , де з вікон стирчать звірячі мордочки , буря на морі , і маленький кораблик , загублений серед хвиль , або щасливий кінець -- райдугу , спокійне море , корабель (все з тими ж звіриками) , вершина гори -- ну хоч щось! Але виявилося , що діти не знають , що це за історія . І це в наш побожний час , коли всі бігають до церкви і вистоюють службу у хусточках. Лише двоє спромоглися переказати біблійний міф . Одна (Марійка Мельник) -- бо їй мама розповідала (а мама строга п"ятидесятниця , не що небуть!) , а друга -- бо саме в школі прочитали. І то виявились деякі цікаві деталі : то Ной став сином Адама і Єви , то він один був праведний , а сім"я його так собі , він їх прсто пожалів і взяв з собою , а після потопу вони все одно продовжували грішити. ( І питається , нащо богові була така морока , якщо люди нічому не навчились?)
Коротше , лікбез ми провели , два ковчега намалювали , а потім стали малювати папуг і взагалі забули про якісь міфи.
І це ж зовсім не погані , дурні , бездарні діти -- самі звичайнісінькі.

@темы: діти, культура, гурток