Я люблю осінь.
Взагалі-то я її любила завжди, просто в дитинстві багатьох речей не усвідомлюєш розумом, та ще й восени починалось навчання, що було не вельми приємним. А тепер щораз більше розумію, як я люблю цю пору. Люблю всяку — від перших ледь помітних ознак, від запаху осінніх квітів, буяння айстр, жоржин, від неба, що робиться високим і прозорим до пізніх дощів, голої землі, мокрих чорних силуетів дерев у парку, тиші, запаху мокрої землі і спресованого коричневого листя. Всі відтінки, переходи мені милі, все таїть в собі красу, печаль — але легку, світлу, все навіває спокій, умиротворення. Осінні запахи — вони особливі. Власне, кожна пора має свої пахощі, але взимку буває захолодно (якщо це нормальна зима), весна наступає стрімко, не встигаєш насолодитися зміною декорацій, літо з його теперішньою немислимою спекою втомлює (та ще чогось так швидко проходить!), і одна осінь великодушно, не поспішаючи, повагом, як личить статечній дамі , обдаровує нас, являючи себе у всіх барвах та відтінках. Наче королева показує нам незліченні свої наряди, хизується ними, пишається в розкошах, а потім змінює золото та єдваби на аскетичну власяницю. І тепер знову, вкотре я насолоджуюсь осінню.
Я назбирую букети листя (хоч потім не знаю, що з ним робити), вдихаю запах хризантем — страшенно люблю, як пахне їхнє листя і квіти, милуюся стійкими чорнобривцями, дивлюсь на небо, на хмари, на колір осіннього неба — і мені так гарно, так печально, так солодко... А попереду так багато часу, ще стільки можна встигнути...
Взагалі-то я її любила завжди, просто в дитинстві багатьох речей не усвідомлюєш розумом, та ще й восени починалось навчання, що було не вельми приємним. А тепер щораз більше розумію, як я люблю цю пору. Люблю всяку — від перших ледь помітних ознак, від запаху осінніх квітів, буяння айстр, жоржин, від неба, що робиться високим і прозорим до пізніх дощів, голої землі, мокрих чорних силуетів дерев у парку, тиші, запаху мокрої землі і спресованого коричневого листя. Всі відтінки, переходи мені милі, все таїть в собі красу, печаль — але легку, світлу, все навіває спокій, умиротворення. Осінні запахи — вони особливі. Власне, кожна пора має свої пахощі, але взимку буває захолодно (якщо це нормальна зима), весна наступає стрімко, не встигаєш насолодитися зміною декорацій, літо з його теперішньою немислимою спекою втомлює (та ще чогось так швидко проходить!), і одна осінь великодушно, не поспішаючи, повагом, як личить статечній дамі , обдаровує нас, являючи себе у всіх барвах та відтінках. Наче королева показує нам незліченні свої наряди, хизується ними, пишається в розкошах, а потім змінює золото та єдваби на аскетичну власяницю. І тепер знову, вкотре я насолоджуюсь осінню.
Я назбирую букети листя (хоч потім не знаю, що з ним робити), вдихаю запах хризантем — страшенно люблю, як пахне їхнє листя і квіти, милуюся стійкими чорнобривцями, дивлюсь на небо, на хмари, на колір осіннього неба — і мені так гарно, так печально, так солодко... А попереду так багато часу, ще стільки можна встигнути...