Заходила в магазин. Книжковий. Недавно брала в бібліотеці Капранових, Щось ніби трохи дитяче, але ковтнула за два прийоми. От що робить голод. Правда, і чтиво було легке. Та це не означає, що тупе, чи неякісне. Ні, хороше. Одержала задоволення. Навіть може б і придбала, якщо недороге. Власне, тому і зайшла в книгарню. Капранових не знайшла, зате побачила кілька книг Оксани Забужко. Взяла до рук і черговий раз зрозуміла, що це -- мій автор. Мені її подобається читати. Як подобається слухати когось, хто тобі дуже цікавий. Там книженція така грубезна, але мені її хочеться. Найцікавіше, що це не художня проза, а літературознавчі есе. Це мені у неї найцікавіше. А от Прохаська, про якого багато чула, читала відгуків, читала цитати, якого дуже цінує мій брат -- не можу читати довго. Є таке щось : поки уривок -- класно, ну дуже здорово, а як починаєш читати багато, довго, то щось розмивається, втрачається зміст, і починається безглузда балаканина. Я ж навіть його книгу купила, почала, і не змогла далі читати. Може його треба мені читати потроху, як приймають пігулки? Я ніяким чином не хочу сказати, що він поганий! Ні, він хороший, справжній автор, просто манера така якась... не можу довго і багато. Хоч я звикла брати і читати від і до.
-
-
01.08.2014 в 21:52