Все-таки я його провела. Хоч і клялася, що більше ні-ні! Діти уболтали. Але цей Хеловін був нового типу, без особливих заморочок з мого боку і без складних ігор, які вимагають ГРИ. Бо теперішні діти не вміють ГРАТИ, Учасників було біля 10, саме те, що треба. Ніяких костюмів, особливих ритуалів (які вони все одно не сприймають і не вміють переживати) . Зате була ТЕМНОТА , і було СТРАШНО.
читать дальшеПочалося з того, що коли всі лишні розійшлися, і ми лишились в клубі самі, я почала завішувати виставкові ніші завісами зі склеєних чорних сміттярних пакетів (мені насправді було лінь все звідти прибирати), коли я це робила, діти питали, для чого це, і я спокійно і суворо відповідала, що це екрани від злих дУхів. І їм вже почало потроху робитись жутко. потім я закрила вимикачі такими ж клейонками (теж, щоб не лізли і не вмикали світло, коли не положено), потім ми перевернули всі картини в коридорі малюнками до стіни. Виглядали приготування зловісно. Потім я завісила шторками прохід до туалету (щоб вони в темноті туди не лазили і нічого не псували), потім вимкнула світло у великому коридорі (а там темрява суцільна), потім в малому коридорчику (діти почали тихо підвивати, Потім всі сіли за солодкий (традиційний ) стіл, я запалила три маленькі свічки - таблетки і вимкнула в кімнаті світло. Воплі були знатні. А я ще не дозволила зразу їсти , звеліла встати і тричі проказати "Абракадабра". Вони все потім допитувались, для чого це, але я зберігала мовчанку. Поки вони щось іли майже в темноті, я повісила дві традиційні маски : Медузи горгони і сонця, у яких очі зроблені з голографічних блискучих плівок і переливаються. Це додало жуті трапезі. Потім я вийшла і зайшла в масці черепа (я сама її зробила і вона вельми ефектна) . Діти заорали як різані. Хтось навіть під стіл поліз. потім я появилася знову в звичайному виді і запропонувала їм побігати в темноті. Вони ледь за двері виходили, і з воплями кидались назад. З їхнього страху я добряче навеселилась.
Коли вони набігались , я їх посадила розказувати страшні історії, а сама пішла вішати пророчі сувої в кінці темного коридора. Ще далі посадила на лавочку паперового чоловіка-голема, а середину коридора завісила ще однією шторкою з пакетів. (до речі, у нас там протяг, і стріпці зразу потягнулись за вітром як щупальці). Потім я вернулась і розказала, куди іти і що робити, якщо хочуть дізнатись про своє майбутнє (мали іти з тьмяною свічкою-таблеткою) Довго ніхто не міг наважитись, було дуже смішно, як вони торгувались зі мною, щоб іти парами, чи ще якось. Нарешті один хлопчик (11р.) вийшов за двері, і через 2 кроки ми почули його (реально) зляканий голос "Наталя Анатолівна, ви що, здуріли?!" (вибачаю йому деяку неформальність вислову. Думаю, він просто помітив чорні стріпці, що колихалися на вітерці). Але врешті він дійшов до пророцтв і вернувся. І почав розказувати страхи про білого чоловіка. Всім стало ще жуткіше, і дехто так і не наважився піти. Дехто аж три рази виходив, і вертався. Коротше, було знатно страшно. Потім (вони аж втомились лякатися і кричати), ми ще зіграли в дві гри :"магічний вогонь" і в "Чорну мітку", потімя погадала їм на саморобних картах (цікаво, що карти багато в чому співпали з пророцтвами з сувоїв) і порозходилися додому, думаю, задоволені і щасливі. Все безобразіє зайняло 2,5 годин, якраз нормально, щоб не занудитись. Потім на другий день розказували, як було нестрашно, але я ж пам"ятаю їхні нестримні волання в темряві!
-
-
09.11.2012 в 05:24