хочеться стільки встигнути. Малювати, ліпити, клеїти, робити хатки, декорації, якісь печери, гробниці, садочки, коротше. займатися улюбленими дурницями, але приходить Чудо і гуде :"Мамко, їсти хочу!". І все. І на це нема ради. Може я погано виховала ? може взагалі не виховувала? Тому і розплачуюсь таким до себе відношенням. Часом складається враження, що я , позбавившись одного мужчини, якому головне було : їжа, домашня робота, їжа, бабська робота, їжа...(і т.д.), одержала поруч іншого мужчину, якому головне : їжа, "це ваші бабські заморочки", мамко, їсти хочу", "Їди, дай мені їду", "які ви, женщини, странні" ... ну і так далі. Що ж, мабуть я на це заслужила, раз не вмію дати в лоб, щоб Воно побігло робити собі їду, ще й мамку припросило.