Щось не знаходжу ні часу, ні сил ще сюди писати...(це вже стандартний вступ)
Ну от, трохи про кіно:
показували по телевізору "Аватара" (того, який синенький). Навмисне хотіла передивитись, перевірити свої відчуття. Ні, не помилилась. Фільм дратує : слабкістю сюжету, дурним головним персонажем, ходульними лиходіями (я такий злий, аж сам тащусь від своєї злості). Раптом усвідомила, що полковник (чи хто він там по рангу) дуже схожий на головного поганця з фільму "Іграшкові солдатики". Але що нормально для іграшки з вбудованою військовою програмою знищення ворога, те виглядає нарочито і примітивно у живої людини.
продовження Ще усвідомила, чому люблю бойовики. Десь в критиці прочитала (і згодна з цим) , що бойовики попри їх жорстокість (ну, бо там всіх мочать, дуцяють кулаками, розливають моря крові) це жанр про добро, яке перемагає , або хоча би карає зло. І як правило, позитивні герої як в казках : сильні, мужні, відважні, не миряться з несправедливістю, вірні друзі , ну і всяке таке. А лиходії теж класичні : жорстокі, підступні, мають дуже лихі плани, наміри, лиходійствують як в казках, але зрештою, позитивний герой їх переможе, зруйнує лихі плани, викриє підступи, не піддасться на брехню і облуду, і над світом знову засяє сонце. А цього хочеться в житті. Бо якісь кругом такі безнадійні мраки...
Правда, бувають і дурні бойовики. І приклад цьому : якийсь стрибок (кидок, атака — ну щось таке) кобри. Дурний фільм, аж ми з Остапом вголос ржали в кінотеатрі, і ледь утримувались від знущальних коментарів. А мені в голову ліз дурненький віршик моїх дітей :
"Черепашки-нінзя — реперадурінзя
Нінзя-черепашки — реперадурашки"От вам і вся рецензія.
На що б то ще сходити ?