Люблю музику. багато всякої різної, більше старої, ніж нової (бо в музиці мені важлива гармонія, мелодія, а не просто звучання абстрактне, якийсь образ, ну всяке таке). Хоча нова (сучасна) теж буває гарна. Люблю старовинну, добахівську, люблю барокову, люблю романтиків (не всіх!) Не люблю пустої віртуозності, як, наприклад у Ліста і Паганіні. Але страшенно люблю Шопена. Звичайно, є речі і у нього не дуже цікаві для мене, але їх мало. Я все думала, що саме так хвилює мене в його музиці.І недавно знайшла відповідь : його героїзм і ніжність. Якось це у нього так здорово поєднується : романтично - героїчний порив і разом з тим така тонка ліричність, мужня ніжність. Може це звучить дивно, але для мене це так. Близько до Шопена стоїть Рахманінов, але в ньому менше тієї витонченої ніжної мужності (мабіть, час інший). Можливо у Косенка, але я чула лише кілька його фортепіанних творів. Музика Шопена нагадує мені одного мого вигаданого героя, особливо в роки молодості.