Комедія та й годі. Скільки разів за своє життя заводила щоденники, і ніколи не вистачало духу вести їх довго. Не те, що мій тато. Він залишив після себе купу прецікавих спогадів, записів, справжню хроніку : тут і цікаві культурні події рідного міста, і роздуми про життя , і літопис дитячий (є у нього такий зошит, де він записував мало не щодень життя моїх дітей, а своїх онуків. Небагато людей може похвалитися таким детальним описом раннього життя). А я розлінилася. А ще всякі клопоти з ремонтом (може хтось уявить таку грандіозну розруху, але це банальне фарбування вікон і підлоги), а ще дурнувата спека, від якої аж горів комп і плавились мізки, а ще.... Виправдань занадто багато, просто нічого не відбувається таке, про що варто було б і хотілося повідомляти світові.Навіть картинки не малюю. Капець ! А скоро і відпустка скінчиться.