Grytsayka
Самотність -- це те, від чого людина не сховається, чого не уникне. Просто інтроверти, мабуть, легше її переносять. В молодості інтровертам , певно, тяжче перебувати в компаніях, спілкуватись з купою людей : навчання, робота, і таке інше. зате коли приходить старість, і час втікає вперед, і життя робиться чуже, незрозуміле, відходить все дороге, молоді родичі зайняті своїми справами, їм нІколи зважати на старих, їх балачки та заморочки -- тут інтроверт, заглиблений у себе легше перенесе самотність. Найближчий приклад -- Бабця Нюня. В молодості активна, товариська, компанійська, весела, завжди мала купу друзів, приятелів, знайомих, завжди навколо повно людей, кипуча робота, діти, родичі... А тепер стара, дуже стара, самотня, так їй погано від своєї ветхості, а головне, від того, що вона САМА. Вона, звісно, не дуже признається, але це очевидно. Дуже шкода таких людей. Старим справді тяжко. (правда, бувають і такі, що всіх ізводять своїми капризами -- але то теж мабуть переважно від того, що ніхто на них не звертає уваги. вони як малі діти). А взагалі, це сумно.